Інформаційна година Тарас Григорович Шевченко

Мета. Глибше ознайомити дітей з життям та творчістю українського народного поета Т. Г. Шевченка. Показати , як поет оспівує красу рідного краю. Вчити виразно, чітко читати вірші, збагачувати словник учнів, сприяти національному вихованню учнів, формувати почуття гордості за Україну.

Обладнання. Портрет Т. Г. Шевченка, фотозапис пісні „Садок вишневий коло хати" ( муз. М. Лисенка), книга „ Кобзар".

Тип уроку. Вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

    -У с. Моринці на Черкащині в хаті селянина - кріпака Григорія Шевченка народився син, ще нікому незнаний - Тарас . Для пана - нова кріпацька душа, а для України - великий поет,  буремний Тарас, незламний Кобзар. Це сталося 9 березня 1814 року.

- Дні його дитинства були не дуже щасливими. Перше тяжке горе, що вразило серце малого Тараса і принесло лихо в Шевченкову родину, - смерть матері. Мачуха, яку привів батько, перетворила рідну хату на пекло: сльози, бійки, сварки, образи і приниження.

    На 12 році у Тараса сталася нова трагедія - раптово, простудившись у дорозі, помер батько.

- Доля привела 17- річного Тараса до Петербурга, пишної і величавої столиці Російської імперії, до міста, де він прожив у цілому 17 років, де сталися важливі події його, де він став художником і вільною людиною.

    - 22 квітня 1838 року Тарас Шевченко отримує «вольну грамоту». Цьому сприяли великі діячі живопису і літератури : В. Жуковський, К. Брюллов, Є. Гребінка, В. Григорович, А. Мокрицький.  Вони зібрали 2500 крб. і заплатили за майбутнього поета.

    - Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України, - вихід у світ книги віршів,, Кобзар" у 1840 р. „Кобзар" належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.

    - За вірші, які писав поет про Україну та невільне життя кріпаків, про жорстоке поводження з людьми Шевченка жорстоко покарали - 10 років солдатської служби. Вони стали фатальними для здоров’я Тараса Григоровича. Вирок царя мав означати й духовну смерть Кобзаря - йому заборонялося писати й малювати. Але зболена душа не могла мовчати - писав і малював, ховаючи у „ захалявні книжечки".

    - Через 10 років поета звільнили, він повернувся у Петербург, 1859 року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну. Хворий поет доживав свій страдницький вік у Петербурзі. Уже будучи хворим, видав український буквар для недільних шкіл, планував видати ряд підручників.

    - Помер Т. Шевченко 10 березня 1861 року. Його поховали на Смоленському кладовищі в Санки-Петербурзі. Але у травні цього ж року тіло великого Кобзаря було перевезене в Україну. Чернеча гора стала для українців святим символом боротьби за Україну.  .

 (Супроводження презентацією) «Тітонька сова»

Конкурс читців.

Якось вперше взяв я в руки

Книгу в школі – це «Кобзар».

Захопило мене дуже,

Вірш за віршем, наче жар

І в думках моїх зринають

Ті хатиночки в садках,

Наймички побіля хати,

І лечу я наче в снах

Аж ось і Дніпр широкий

Застогнав та заревів.

 Козаки там подолали

Незліченних ворогів.

Так Тарас нам заповів

Життя краще в Україні

Його нам треба зберегти

І в майбутньому і нині

«Слово Кобзаря»

Слово Кобзаря у серці одізветься,

Коли згадаю ті слова

Що все безмежною любов’ю б’ється

І Україна – мужня, молода

Він у неволі мучився колись,

Та думка все ж була про Україну,

Про золоті поля і неба синь,

Про неї, ніжну, любу, милу

За гратами провів життя,

Але все ж долі не скорився.

Продовжував писати про буття

І звернення до нас, до українців.

Багато вже минуло літ

Та слово Кобзаря не згасне.

І поривається душа в політ

За ці слова – це так прекрасно

(Чабаненко Тетяна Володимирівна)

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає –

А де дівся соловейко?

Не питай не знає.

Була у Тараса лише одна розрада – це його подруга Оксанка. Дуже часто вони гуляли разом і говорили про долю кріпаків.

(Сценка)

-      Який ти дивний, Тарасику, плачеш чогось, а не кажеш, чого. Не плач, ось підростемо, будемо самі за себе і за батьків дбати…

-      Воно само плачеться, Оксаночко, Я  не хочу, а як подумаю – сльози самі ллються.

-      Про що ж ти думаєш, Тарасику? Скажи мені, може я чимось тебе розраджу…

-      Про тебе думаю, про себе, про всіх.. Чому така доля в нас?

-      Вона така ж, як і в інших. Ми  - кріпаки, але й кріпаки живуть на світі. Не плач. Ось виростемо…

-      Нема правди на світі, Оксанко

-      Не думай над цим, Тарасику, бо голова болітиме. Нехай мудріші над тим думають, а ми ходімо додому, бо вже наші скоро з панщини повернуться…

Та не завжди було сумно на душі українського народу. Щоб розрадити свою душу люди висловлювали в танці.

Танок

Життя кріпаків було дуже тяжким, проте віра людей в майбутнє – світле та багатогранне надихало на нове життя. Мрії збуваються, як збулись мрії багатьох українців  - в них треба тільки вірити. Віра зміцнює наші дусі та серця.

Записи на дошці

«Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає їх з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності».

(Максим Рильський). «Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа.. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури».

(Іван Франко)

«Шевченко — це голос душі українського народу, його крик, сльози, стогін і разом з тим поклик гніву»

(Браніслав Нушич).

Заповідав нам Тарас жити у мирі, злагоді та великій пошані до своєї Батьківщини. Прославляв український народ та його тяжку працю, говорячи «Боріться, і поборете». Тож давайте пам’ятати ці слова, жити ними і пишатися своїм рідним краєм.